By Daria Veligura
The director of the school that my son attends suggested that I talk to the children about Ukraine. While thinking about what I was going to say, I remembered my childhood and geography lessons, where I loved to learn from the teacher about distant countries – their histories and how they lived. The United States of America was a fairy tale, an alien country for me and my classmates. I hardly heard the teacher’s lecture about the history of the country and the struggle of its colonies with the most powerful empire in the world, the Gold Rush, the industrial breakthrough, or the landing on the moon. I imagined a country where you can eat chewing gum, drink Coke, and play video games all day. In my imagination, America existed as a colorful cartoon, in contrast to a Ukrainian black-and-white silent documentary (I was born in the empire of the Soviet Union three years before its collapse).
Thirty years have passed, and I find myself in the U.S. with two young sons – children who are about the same age I was when I learned about the U.S. How different it is for them! They didn’t have a difficult time adjusting at all. So many cultural and economic changes had happened since the Soviet Union collapsed that they were living in the same world as their new American classmates. They talk about the same things, they behave the same way, they wear the same clothes, and eat the same food. Even their dreams are the same! (Only one difference – my sons dream of returning to Ukraine after the end of the war.) What is most interesting to me is that what was a fairy tale in my childhood is real life for them.
To me it is an amazing achievement that in a short period, a little more than one generation, the consciousness of a little boy who lived and grew up on another continent, in other cultural and social traditions, shares the same vibe and pulse as his new American peers. And I’m not talking about globalization, not about the American Dream. I am thinking about the fact that children in Ukraine and in the U.S. both live with the ideas of Elon Musk, space exploration, and new virtual universes. They know about a new orbital telescope, about nanobots that are launched into a person’s artery for treatment, and minerals that turn into energy elements.
In my opinion, all this is possible because American children and Ukrainian children are born free. Both Ukraine and the U.S. were founded by people who fought against the tyranny of empires. Fleeing from Europe to North America, the new immigrants dreamed of the opportunity to live and raise their children according to their own rules and standards instead of the dogmas of those in power. In the same way, Ukrainians were fleeing from the tsars, despots, and slavery, when they settled in the wild territory of what is today Ukraine, when they – like the American colonists – created settlements, built fortresses, and organized themselves into an army. The Cossacks, as they were called, fought for freedom. The emperors destroyed these free territories, burned the sign of a slave on the foreheads. Women were sold, and children were raised by the executioners of their own people. Riots arose and the people were suppressed. After some time, people started to rise again. They were made slaves again. Since the Americans were saved from the kings of Europe by the ocean, they managed to break these chains and become a great nation. But Ukrainians, because they were located in Europe, did not succeed in 500 years of struggle. Only 31 years ago, we gained independence and began to create a free state, but in February 2014, the Russian empire attacked us again. Once again, they are killing Ukrainian men, raping women, and kidnapping children.
God willing, we will endure!
Директор школи, яку відвідує мій син , запропонував мені провести урок та розповісти американським дітям про Україну.
Готуючись до лекції, я згадала своє шкільне дитинство та уроки географії, на яких із захопленням дізнавалась від вчителя про далекі країни, інші нації та раси, їх особливий шлях становлення та розвитку.
Сполучені Штати Америки для мене та моїх однолітків були казковою, майже інопланетною країною. Пропускаючи повз вуха лекції вчителя про становлення країни у боротьбі колоній з наймогутнішою у світі імперією, сонце над якою ніколи не сідає, золоту лихорадку, індустріальний прорив, сухий закон, висадку на місяць, я уявляла собі країну, де можна харчуватись виключно жувальною гумкою, пити кока-колу цілий день та гратись у відеоігри. Так я уявляла ідеальну країну. В уяві дівчинки -школярки, віком , як мій син зараз, що народилась в імперії зла за 3 роки до її розпаду, Америка існувала, як кольоровий мультфільм, на відміну від українського чорно-білого німого документального фільму .
Минуло тридцять років, мій син, опинившись в США, у віці, коли я про країну слухала на уроках географії, адаптувався за пару годин. Що я маю на увазі. Він не відчув суттєвої різниці у культурному та ментальному середовищі . Він розмовляє зі своїми новими однокласниками про одні і ті самі речі, він поводиться як вони, має з ними спільні мрії. Їх ментальні звички абсолютно ідентичні. Однаковий стиль одягу, життя, харчування. І що саме цікаве, він розглядає американську реальність, яка для мене була в дитинстві рожевою казкою, зараз є високим соціальним стандартом , як норму. Він мріє про повернення в Україну після закінчення війни. Це дивовижне досягнення цивілізаційного розвитку всього людства. За період. трошки більший ніж одне покоління, свідомість та розвиток маленького хлопчика, який жив та виріс на іншому континенті, в інших культурних, соціальних традиціях, перебуває на одному вайбі, пульсі з його американськими однолітками. І я не про глобалізацію, не про американську мрію. Я про те, що наші діти вирвались за межі національностей, соціальних нерівностей, культурних відмінностей. Вони живуть ідеями Ілона Маска, космосу, нових віртуальних всесвітів. Вони знають про новий орбітальний телескоп, про нанороботів, яких запускають в артерії людини для лікування, корисні копалини, які перетворюються на елементи живлення.
Як на мене, все це стало можливим, оскільки вони народились вільними.
Спробую пояснити та провести паралель між США та Україною. Обидві країни засновані людьми, які боролись з тираніями імперій. Тікаючи з Європи на новий вільний континент, перші американські переселенці мріяли про можливість жити та виховувати своїх дітей без догматів тих, хто захопив владу та примушував століттями коритись та жити за їх власними правилами та стандартами. Українці так же само, втікаючи від влади царів, деспотів та рабства, селилися на диких, не обжитих територіях дикого поля. Вони, як і перші американські колоністи, створювали поселення, фортеці , організовувались у військо та боролись за свободу. Імператори знищували вільні території , випалювали на лобах українських чоловіків – козаків, знак раба. Жінок продавали, дітей вкрадали та виховували катами свого ж народу. Піднімалися бунти, влада їх пригнічувала.
Через деякий час люди знову піднімались. Їх знову робили рабами. Оскільки американців від королів рятував океан, їм вдалось розірвати ці кайдани та стати великою нацією. А українцям, оскільки це – Європа, за 500 років боротьби це не вдавалось. І тільки 30 років тому, ми здобули незалежність, почали створювати вільну державу і у лютому 2014 року «імперія зла» знову напала на Україну. Знову вони вбивають українських чоловіків, ґвалтують жінок та вкрадають наших дітей. Дай Боже, ми вистоїмо!
